Йская модель

Ендрю Гроув, президент корпорації “Інтел”, чия продукція визнана еталоном в комп’ютерній і мікроелектронної техніці і завоювала увесь світ, був змушений визнати: “В умовах жорсткої конкуренції з боку високоякісних японських ЗУПВ (запам’ятовуючих пристроїв. - В. К.), що продаються по агресивно низькими цінами, ми були змушені відступити і знизити наші ціни до такого рівня, коли залишатися на ринку динамічних ЗУПВ означало для нас нести величезні збитки. Зрештою фінансові втрати змусили зробити нас щось зовсім екстраординарне по труднощі: ми вийшли з бізнесу, на якому була заснована фірма, і сконцентрували зусилля на іншому напрямку, де, як ми вважали, могли діяти краще за все, - на мікропроцесорах “[34].

Збільшується розрив у доходах різних верств населення США. Американський економіст Лестер Туроу відзначає, що “якщо звернутися до різниці в доходах між 10% населення з найвищими і 10% з самими низькими доходами, то виявимо, що західні німці напружено працюють за різницю в доходах, яка на 36% менше, ніж у нас, а японці трудяться ще більш напружено при наполовину меншій нерівність доходів. Якби різниця в оплаті підстьобувала індивідуальну ініціативу, то ми були б переповнені ініціативою, оскільки серед промислово розвинених країн лише Франція перевершує нас по нерівності доходів “[101]. Йому вторить Стів Лоор: “Сьогодні, коли іноземні керівники компаній говорять про американських колег, вони схильні виповнитися швидше презирства, ніж благоговіння. І справді, Сполучені Штати, як ніби переповнені доказами краху управління” (якщо Америці загрожує крах управління, то як важливо терміново вирішувати проблеми управління в Росії!). Однією з найнебезпечніших тенденцій є неухильне зростання злочинності та наркобізнесу. За даними газети “Бізнес уік”, злочинність завдає колосальної шкоди економіці країни - щороку ця сума становить близько 425 млрд. доларів (оборонний бюджет, для порівняння, складає близько 300 млрд.). Загроза втратити роль лідера світової економіки стала для Америки цілком реальною і підстьобнула творчі сили суспільства. Заново переглядаються погляди на деякі аспекти теорії та мистецтва управління. Взято курс на постійне впровадження у виробництво принципово нових виробів при неухильному скорочення всіх видів витрат, підвищення якісних та споживчих характеристик і зниження цін на випускаються вироби. Зусилля провідних корпорацій Америки зосереджуються на комплексній автоматизації виробничих процесів, вдосконалення форм і методів управління, включаючи організацію виробництва і розвиток технологічної бази, і, нарешті, розвиток кадрового потенціалу при підвищенні кваліфікації та активності кожного працівника. Особлива увага приділяється створенню транснаціональних корпорацій (ТНК), до 1993 р. у світі діє 39 тис. ТНК з 270 тис. філій і на їх частку припадає 36% експорту і 43% імпорту США [18]. До речі, необхідно зазначити, що і в Росії намітилася тенденція до створення ТНК: “Ингосстрах”, “Нафта-Москва”, “Мікрохірургія ока”, АВТОВАЗ і т.д.

Удосконалюються організаційні структури управління, зокрема, скорочується кількість ієрархічних рівнів управління.

Найбільша в світі корпорація “Дженерал моторс” об’єднує близько мільйона працюючих, і жартома їй пропонували стати членом ООН (до речі, акціонерний капітал компанії набуває рис колективної власності - внесок будь-якого акціонера менше 1% від загального капіталу, число вкладників більше мільйона). США могли дозволити собі обмежити видобуток власної нафти, 11% орних земель перетворені на луки і ліси, населення країни, що складає лише 5,6% від населення усього світу, використовує 40% всіх природних ресурсів. Але незабаром продуктивність праці в Німеччині і Франції стала зростати на 5-6% на рік, а в Японії - на 8-9%. Темпи зростання продуктивності праці в США за останні 20 років - найнижчі серед усіх промислово розвинених країн, цей показник зараз становить близько 1% на рік. Японія збільшує продуктивність праці в шість разів швидше США, Німеччина і Франція - приблизно в чотири рази і Англія - в три рази. Борючись за лідерство, США проводили широку інноваційну політику, часту зміну технологій, підтримували сміливий курс на нововведення, і в конкурентній боротьбі виживали лише ті компанії, які застосовували ці нові технології (виник навіть термін - технологічний дарвінізм). Аналіз, виконаний Ю. А. Савінова (1984 р.), показує, що в США з 500 великих фірм, що діяли в 1900 р., до 1970 збереглося лише 70; з 100 найбільших в 1917 р. фірм до 1970 залишилося тільки 43; з 200 процвітаючих в 1940 р. фірм до 1970 р. залишилося тільки 30. У 80-х роках Америка переживала найважча за весь післявоєнний період економічний спад. Міністр торгівлі США виступив тоді з різкою критикою діючої системи управління і звинуватив американських менеджерів у тому, що вони “дуже жирні і ліниві”, щоб протистояти закордонним конкурентам, що вони дотримуються неправильних стратегій, дуже велику увагу приділяють короткострокових фінансових результатів, не забезпечують своєчасне технічне переозброєння виробництва, програють в конкуренції за якість і ціну продукції, ворогують з профспілками, відірвані від економічної реальності, не вміють пристосовуватися до її різких змін [101].

У німецької промисловості міцно утвердилися принципи демократизації управління. Для запобігання страйків на підприємствах важкої промисловості ще в 1951 р. був прийнятий закон про закріплення за представниками робітників 50% місць в радах директорів найбільших компаній (цей факт, природно, замочують у радянській пресі). Колегіальний метод управління, реалізація принципів партнерства значно покращують виробничий клімат на підприємствах, стимулюють зацікавленість робітників в досягненні поставлених управлінських, економічних і соціальних завдань. Досвід Німеччини був підхоплений в Австрії, Данії, Голландії, Люксембурзі та Швеції, де також були прийняті закони про участь робітників у роботі рад директорів. У підсумку Німеччина за короткий термін з переможеної, зруйнованої війною країни перетворилася на одне з провідних промислово розвинутих держав світу. За обсягом промислового виробництва Німеччина посідає перше місце в Європі та третє (після США та Японії) у світі.

Ми перемагаємо, а Захід програє, і небагато що можна зробити для зміни цієї тенденції, тому що головні причини поразки закладені в них самих.

Ще недавно важко було знайти літературу, об’єктивно висвітлює досвід розвинених країн в галузі менеджменту. Зараз книжкові прилавки і бібліотеки мають у своєму розпорядженні солідним добором перекладних книжок з питань управління, інвестування, фінансовим системам, банківської справи. Найчастіше відображається американський досвід ведення бізнесу і намічаються небезпечні тенденції прямого перенесення американської моделі господарювання на російський грунт.

Лідер світової економіки. За останні 50 років Америка була безперечним лідером світової економіки. Продуктивність праці в США стрімко зростала завдяки використанню нових технологій та передових методів управління і за останні сто років вона є найвищою в світі. У післявоєнні роки продуктивність праці в європейських країнах становила лише 30-40% від рівня США, а в Японії - 14%. Економічні показники США збільшувалися на 3,2%) на рік, доходи населення подвоювалися кожні 20 років, 80% світового випуску автомобілів і 52% виробництва сталі забезпечували американські підприємства.

Цікаво, що співробітникам в малих і середніх фірмах при навчанні або підвищення кваліфікації виділяють значно більше навчальних годин, ніж у великих. Наведена нижче таблиця показує, що на малих підприємствах з чисельністю персоналу до 9 чол. кожному працівникові при підвищенні кваліфікації надається близько 148 годин на рік, а на підприємствах з чисельністю персоналу понад 1 тис. чол. - Не більше 16 год. [32].

Орієнтація багатьох фірм (Німеччина, Фінляндія) на досягнення стратегічних результатів з урахуванням можливостей фірм і конкретної господарської ситуації отримала назву “управління за результатами”. Цей метод управління передбачає колегіальне визначення найважливіших напрямків діяльності підприємства, визначаються варіанти дій для досягнення цілей, а конкретні методи вирішення поставлених завдань вибираються самими виконавцями. Забезпечуються чіткий контроль і оцінка проміжних результатів, хід виконання оперативних графіків виконання робіт, задіяний апарат ситуаційного управління.

  Л. Ерхарду належить ідея створення Ради експертів при уряді Німеччини, більш відомого як “Рада мудреців”. Щорічно, за шість тижнів до Різдва, п’ять авторитетних вчених-економістів в урочистій обстановці передають канцлеру об’ємну роботу “Висновок Ради експертів про розвиток народного господарства країни в поточному році”, мета якого - дати об’єктивний аналіз позитивних і негативних тенденцій в економіці, розробити альтернативні шляхи розвитку народного господарства і визначити можливі соціальні та політичні наслідки пропонованих заходів.

Держава не повинна допускати надмірної концентрації виробництва у великих корпораціях і всіляко сприяти приватній ініціативі. На державу покладається вирішення завдань оборони, дотримання правопорядку, охорони навколишнього середовища, ліквідації наслідків стихійних лих і т.п. Найважливішою функцією державного управління є контроль за стабільністю грошової системи, тому що інфляція ускладнює діяльність державного планування і порушує цінові пропорції. З середини 80-х років німецька марка завдяки своїй стабільності та необмеженої конвертованості стала виконувати роль “опорної валюти” європейської валютної системи. Основні постулати німецької системи державного управління можна сформулювати так: Конкурентні відносини сприяють економічному прогресу і підвищення продуктивності праці;

  Цей принцип суперечливе в своїй основі, тому що свобода ринку має на увазі і свободу розподілу результатів ринкової діяльності;

  Виробник сам бере на себе турботу про розвиток своєї справи, благополуччя сім’ї, і, отже, функції соціальної благодійності і державного розподілу дотацій і пільг повинні бути обмежені;

  Організація управління в західноєвропейських компаніях, у тому числі і німецьких, в порівнянні з американськими має свої специфічні особливості, що пояснюється історичними умовами розвитку теорії та практики управління в цих країнах. Провідні американські компанії мали у своїй основі Трестівський структуру та філії цих потужних фірм не наділені самостійністю, особливо у вирішенні стратегічних питань, таких як оновлення продукції, коригування цін, заміна та встановлення нового обладнання і т.п. Більшість великих європейських компаній орієнтовано на децентралізацію управління, та їх дочірні підприємства мають фінансової та юридичної самостійністю і несуть відповідальність за виробництво і збут закріпленої за ними товарної номенклатури. Ця структурна особливість європейських корпорацій закріпилася навіть у їхніх назвах - “промислові групи”. Такий промисловий гігант, як “І. Г. Фарбеніндустрі”, після війни був розділений на три юридично самостійні фірми: Байєр, Басф і Хехст, і кожна з дочірніх фірм працює досить ефективно. Проте і ці дочірні фірми планується розділити на більш дрібні. Одна з найстаріших промислових компаній світу “Сіменс” (Siemens AG була заснована у 1847 р.) за станом на 1992 р. мала свої філії в 120 країнах світу і частка зарубіжних продажів становила 54%, причому найбільшим ринком збуту є … США (обсяги продажів в 1993 р. американської філії “Сіменс” склали 5 млрд. дол, а чисельність персоналу зросла до 34 тис. чол.).

Малі підприємства мають істотні переваги перед великими: гнучкість управління, швидка реакція на зміни кон’юнктури ринку, особлива атмосфера міжособистісних відносин ( “фірма - одна сім’я”) і т.п.

Ринкова економіка Німеччини реалізує відомий принцип DIM: свобода прийняття рішень (decision) на базі ринкової інформації (information) та системи стимулів (motivation). Росія лише тільки починає освоювати ці нові для неї принципи господарювання.

Створення соціальної ринкової економіки. Політика соціальної ринкової економіки пов’язана з ім’ям Людвіга Ерхарда - міністра економіки, потім замінив К. Аденауера на посаді канцлера ФРН. Основою цієї політики була концепція “Фрайбурзького школи” (Вальтер Ойкену, Вільгельм сайті) і роботи Альфреда Мюллер-Армак про необхідність вирівнювання положення соціальних груп в умовах ринкової економіки. Підйом економіки Німеччини почався в 1948 р. з валютної реформи та реалізації знаменитого плану Маршалла, так висміяла радянською пропагандою. Підготовка до грошової реформи велася завчасно Особливим відділом з питань грошей і кредиту, розташованим в невеликому містечку Хомбург близько Франкфурта. Розробкою “Хомбургского плану” керував Л. Ерхард в обстановці підвищеної секретності, основою плану служили американські проекти грошової реформи. Заключний етап плану розпочався з того, що 20 квітня 1948 25 співробітників Особливого відділу були вивезені на охоронювану американську військову базу, де через 49 днів була розроблена концепція і чіткі документи, що регламентують правове забезпечення та організацію проведення грошової реформи. Одночасно з реформою тоді ж, 20 червня, почалася і лібералізація цін, що незабаром дозволило ліквідувати “чорний ринок” і розпочати планомірне впровадження ринкових відносин. За планом Маршалла Німеччина отримала допомогу у валюті і постачання стратегічних товарів на суму 1,5 млрд. доларів, дві третини всіх імпортних поставок було здійснено за рахунок цієї допомоги.

Роль державного управління в економіці. Найважливішими концепціями управління економікою Німеччини і за її відродження і до теперішнього часу були прихильність методів ринкової економіки і регулююча роль держави при безумовній економічної свободи підприємництва. Ринкова економіка спирається на приватну власність на засоби виробництва, вільне ціноутворення, конкурентні ринкові відносини і вихід на зовнішній ринок; держава забезпечує стабільність вартості грошей, боротьбу з економічними кризами, соціальну справедливість та реалізацію антимонопольних заходів. Слід підкреслити особливу роль держави в питаннях соціальної та економічної політики, характерну для повоєнної Німеччини. На думку творців німецького менеджменту, держава несе відповідальність за дотримання єдиних норм і правил ведення господарської діяльності, за соціальні наслідки економічної політики, за стійкість сприятливої кон’юнктури і надійне входження у світову економіку.

І це незважаючи на те, що вкрай рідко такого керуючого вважають особисто відповідальним за помилку “.

Люди, які хочуть щось зробити, можуть досягти всього. Без цього будь-яка, найелегантніша стратегія перетворюється на пил. Хоча сам по собі ентузіазм не вирішує успіху справи. Історія говорить, що в світовій економіці, де період життя переваг у технології дуже невеликий, це одна з граней, що відокремлюють переможців від переможених.

Європейський менеджмент має свої важливі та повчальні особливості, але для російського читача особливий інтерес представляє саме управлінський досвід Німеччини, тому що ця країна починала своє сходження до “економічного дива” в умовах, що нагадують стан економіки сучасної Росії. Після Другої світової війни територія і економічний простір Німеччині значно скоротилися, порушилися традиційні кооперативні зв’язки між регіонами, гостро стояли проблеми конверсії промисловості, працевлаштування біженців і переселенців, боротьби з інфляцією - буквально ті ж завдання стоять і перед економікою сучасної Росії. Цікаво, що переведення економіки Німеччини на ринкові відносини зустрів таке ж активну протидію опозиції і лівих політичних сил, як і в сучасній Росії.

Однак ці впадають в очі подібності та паралелі не можуть служити основою для прямого перенесення прийнятих у Німеччині управлінських рішень (як американських, так і японських!) На російський грунт. Основна причина - розвинені країни Європи, Америки та Тихоокеанського регіону вже давно будують свою економіку на основі вільних ринкових відносин, тобто на засадах приватної власності на засоби виробництва, на право розпоряджатися нею і індивідуально планувати розвиток свого підприємства.