Йская модель

Мас-культура висуває на перший план інстинкти, емоції, створення ідолів під маркою нового і сучасного, потурає нерозвиненим смакам, підтримує некомпетентність основної маси населення і формує високу сугестивність мас в критичних ситуаціях. У великих містах вже виникло “масове суспільство” з характерною для нього грам, стандартизацією культурних і світоглядних цінностей, і в рамках цього суспільства котирується те, що має хоча б формальні риси нового, авангардистського. Як тут не згадати афоризм великого Сенеки: “Для нас природно більше дивуватися новому, ніж великому”.

Огидним симптомом морального розкладу суспільства є вульгарність, яка сірою цвіллю починає покривати людські душі не без допомоги засобів масової інформації. Молодь не вірить, що зовсім недавно наша країна була одним із центрів світової культури. Адже сьогодні, скажімо правду, в країні практично не залишилося великих піаністів, скрипалів, диригентів, співаків, балерин. На сценах і екранах телевізорів стогнуть, виють, трясуться “співаки та музиканти”, що не мають ні музичної освіти, ні вокальних даних, ні музичної і ніякої взагалі культури. Убожество тексту і звуку лякає вже й самих виконавців, і, розуміючи це, вони намагаються хоч чимось, як-то потрясти, епатувати публіку - зачіскою, одягом або її відсутністю, еквілібристикою з мікрофоном - благо фонограма не підведе. Можна з упевненістю стверджувати, що колись людство намагатиметься визначити розміри тієї руйнівної сили, ті колосальні втрати, яких зазнало суспільство тільки від рок-н-ролу і поп-музики, хоча, мільйони загублених дискотеками і масовими зборищами (і пов’язаними з ними наркоманією , алкоголізмом та розгнузданим сексом) життів підрахувати важко.

Пригадую, коли в травні 1964 найбільший піаніст світу XX століття Артуро Бенедетті Мікеланджело закінчив виконання “Чакон” Й.-С. Баха, то Великий зал Московської консерваторії приголомшено мовчав і лише після довгої паузи боязкі пролунали оплески.

Відповідальність моменту входження молодого спеціаліста до колективу пояснюється ще й тим, що саме в цей час у людини формується система принципів, ідеалів і переконань, що визначають світогляд. Багато чинників впливають на створення ціннісних орієнтирів: засоби масової інформації, думка товаришів, авторитетних лідерів, культурне середовище, тенденції моди і т.п. Причому вплив цих факторів відчуває не тільки молодь, але і все суспільство.

З яких джерел наш сучасник може формувати свій духовний ценз і світоглядні принципи, на які інтелектуальні, культурні, моральні і естетичні еталони він може зараз орієнтуватися? Очевидно, що телебачення, радіо, відеоринок і книжкова торгівля переживають важкий час і, щоб вижити в конкурентній боротьбі, вони вимушені враховувати смаки “масової культури”, зразки якого хлинули до нас з-за океану разом з незнайомими раніше стереотипами способу життя і духовних цінностей . Ми вже звикаємо до щоденних сцен вбивств, жорстокості, криків люті й пристрасно стогонів розкішних блондинок, дурманним ритмів і “інтелектуальним” конкурсам. Інформацію ми навчилися сприймати малими дозами, не довше 30 секунд ефірного часу, і тільки ту, що вибрали для нас безконтрольні корифеї ефіру, а якщо про подію нічого не говорилося, то його і не було. Як у їдальні, де в меню пропонується широкий вибір між відвареної, тушкованою і смаженою картоплею …

Новітня історія нашої країни наочно показала, що при ламанні державної системи найсильніші, нищівні удари наносяться культурі. Ринкові відносини попиту і пропозиції неминуче ведуть до модернізації національної культури і мистецтва, диктат світового ринку може внести щось нове модерністської з досягнень світової цивілізації, але і може призвести до руйнування, деградації наявних культурних традицій і цінностей. Спроби замкнутися у своєму культурному національному гетто приведуть до спекуляції національним пріоритетом, до етнічної винятковості і можуть стати причиною нових міжнаціональних конфліктів.

Однак монстр масової культури, це породження ринку і сучасних інформаційних технологій, впевнено крокує по світу і цинічно втоптували в багнюку мистецтво індивідуальне, елітарне, підпорядковане принципам гармонії і благородства. Саме на “середнього” людини орієнтовано це індустріально-комерційне виробництво примітивізму, культура успіху і споживання, насильства і сексу.

Заради об’єктивності необхідно відзначити велике виховне значення в недалекому минулому піонерської та комсомольської організацій, але якщо згадати, як жорстко, з раннього дитинства нав’язувалася комуністична ідеологія, ці нескінченні гасла типу “До боротьби за справу Леніна - Сталіна будьте готові !”… Зараз успіхи сім’ї та школи у формуванні особистості дитини, м’яко кажучи, дуже скромні, хоча і робляться спроби навчати дітей новим предметів типу сексології (200 годин на рік, навіть з практичними заняттями!). А в школах Нью-Йорка з 1991 р. під лютим натиском насамперед активістів гомосексуалізму практикується безкоштовна роздача презервативів - “оскільки ми всі знаємо, що підлітки все одно будуть злучатися, як тварини, так краще вже з презервативами” [95]. Найбільш складною і відповідальною ділянкою виховної роботи в колективі завжди був молодий спеціаліст, новий член колективу, особливо якщо він приїхав після закінчення навчального закладу з іншого міста і відірваний від звичного середовища. Складний процес адаптації зазвичай супроводжується відчуттям гнітючого самотності, тривоги, болісною переоцінкою своїх можливостей, невдоволенням роботою, де все незвично і лякає незрозуміло. Дивно, але далеко не завжди і не всі навколишні новачка люди розуміють його складний душевний стан і намагаються допомогти йому, іноді підкинутий кошеня викликає більш співчутливі емоції. Керівник підприємства не в змозі, природно, приділяти багато часу і уваги своєму молодому колезі, але допомогти йому, причому радикально, по-справжньому він може і зобов’язаний. Порятунком від почуття розчарування, фрустрації може бути в першу чергу праця, цікава, самостійна або під контролем тактичного наставника робота. Гарантією швидкого і безболісного входження в соціально-психологічні умови діяльності колективу є розвиток у молодої людини інтересу до своєї праці і до роботи підприємства в цілому. Керівник повинен, звичайно, завжди пам’ятати про роль в житті людини двох базових ієрархічних ступенів потреб відомої піраміди Маслоу (фізіологічні потреби і безпека) та забезпечити новачка пристойним житлом, зарплатою і вселити впевненість у стабільності її положення в колективі.

Це твердження в основному вірно, хоча перед нашими очима проходили і проходять численні факти, що показують, що в роки суспільних потрясінь свідомість може мати ірраціональний характер, а людина, особа може сховатися від ворожої йому обстановки в своєму уявному, віртуальному світі. Світогляд людини є тією стійкої парадигмою, яка суб’єктивно відображає систему понять, поглядів, ідеалів, принципів етики, стереотипів поведінки навколишнього реального світу, воно закладається вихованням і формується все життя. Еволюція індивідуального і суспільної свідомості характеризується не тільки поступовим, але іноді й стрибкоподібним переходом до нової парадигми при нестійкості у світогляді окремих соціальних груп. Формування світогляду в основному процес інтуїтивний, основні ідеї, принципи приймаються “на віру” як постулати, без доказів, тому що людина не в змозі переробити, обдумати і оцінити хоча б малу частину величезного обсягу інформації, що надходить із зовнішнього світу.

Обговорюючи теми виховання, ми зазвичай говоримо про виховання дітей у дитячому саду або в школі, але ж формування особистості не завершується з закінченням школи чи інституту. Людина навчається, виховується завжди, все життя, але часто молодого фахівця зустрічають фразою: “Забудь, чому тебе вчили, і починай вчитися заново”. Робота, колектив, саме життя - найталановитіші, невтомні і нещадно строгі педагоги, було б лише бажання вчитися. Людина отримує виробниче, професійне виховання, отримує іноді жорсткі уроки правил поведінки в колективі, у нього виробляється шкала моральних і світоглядних цінностей. Ким стане людина - п’яницею, аморальним егоїстом або шанованим і чесним, творчою особистістю з великою і цікавою долею - залежить не тільки від схильностей, особливостей самої людини, її таланту, а й значною мірою від колективу і від керівника цього колективу в першу чергу.

У поняття виховні методів управління включаються вимоги ідеологічного, культурного, загальноосвітнього, етичного виховання. Застосовуються способи психологічного впливу, включаючи особистий; приклад керівника, раціональний стиль управління, способи, впливу на неформальні групи, і формування громадської думки. Світогляд людини формується всій навколишнього його життям: засобами масової інформації, діями уряду, поведінкою партійних лідерів, прикладами успішних чи опустилися на дно людей, актами милосердя і вандалізму, модою і діючої шкалою духовних цінностей. Людина постійно отримує нову інформацію, аналізує її і визначає своє ставлення до неї, Основи світогляду та культури закладаються з самого раннього дитинства, і роль сім’ї і школи в цьому процесі особливо відповідальна.

За останні десятиліття у всьому світі визначилася своєрідна уніформа “білих комірців” - так називають чиновників різних рівнів. Так, дійсно, зазвичай ділова людина одягає на роботу костюм, білу сорочку і чорні туфлі. Цей стиль одягу прийшов на зміну чиновницькому віцмундирі, який раніше вигідно виділяв людини в натовпі, багато чого міг розповісти про місце людини в суспільстві, його корпоративної приналежності і був вельми практичний.

Слава Богу, що канув у Лету напіввійськовий костюм з накладними кишенями, в 50-і роки його носили всі начальники, від Вождя і Вчителя до директора банно-прального комбінату. Пішла в минуле і така деталь костюма інтелігентної людини, як фетровий або велюрова капелюх, після того як ці капелюхи стали обов’язковим атрибутом скотарів азіатських республік. Дуже виручає збіднілих службовців невисокого рангу усталена мода на композицію з піджаків і брюк різного кольору (дуже просто пояснюється поява і стійкість цієї моди - брюки зношуються швидше піджаків!). “Ділова людина підходить до ліфта і обов’язково вітається з людьми, які очікували ліфт. Входить в ліфт повинен сказати:” Добрий день “. Першим у ліфт, так само як і в ресторан, входить чоловік, тому що ліфт - це зона підвищеної технічної небезпеки” . Мудро, але спробуйте проявити чемність в ліфтах Державної Думи, “Білого Дому” або висотної будівлі МГУ, чи правильно там зрозуміють вас? А в інших “зонах підвищеної технічної небезпеки” типу електрички, трамваї, метро чоловік теж повинен намагатися ввійти перші? “Жінка повинна йти праворуч від чоловіка” - вірно, але якщо праворуч від тротуару їдуть по калюжах брудної дороги автомашини? “Якщо в кабінет начальника увійшла співробітниця, то чоловік, вітаючи її, може не вставати”. А от король - вставав, тому що він усього лише король, а жінка має ще більш високим титулом - Жінка.

Законодавець фурійцев велів, щоб кожен, хто прагне знищити який-небудь зі старих законів або ввести в дію новий, виходив перед народом з мотузкою на шиї з тим, щоб, якщо таке їм нововведення не знайде одностайного схвалення, бути удавленним тут же на місці.

Індивідуальне і суспільну свідомість можна вважати здоровим, якщо воно адекватно відображає реальну обстановку і гнучко пристосовується до її змін, “буття визначає свідомість” - як учив нас марксизм-ленінізм.

Так, важливі і зовнішні прояви гарного виховання, всім треба вчитися самим і вчити своїх дітей, але головне - невимушеність, природність поведінки і доброзичливе, шанобливе, попереджувальне ставлення до всіх оточуючих.

Деякі поради сучасних фахівців з етикету викликають мимовільне подив. Як повинна одягатися жінка в різних ситуаціях - і дається детальна рекомендація (особливо жорстко регламентований костюм ділової жінки в США). “Ділова жінка прийти на роботу в костюмі брюк - може, а в звичайному кофтині та брюках в різних ситуаціях не може”. І “без панчіх прийти на роботу - не може”. А якщо бідна жінка вийшла з дому “в той час, коли вже здається, і сил не було дихати, коли сонце, розпечений Москву, у сухому тумані валилося кудись за Садове кільце” (М. А.

Що повинен носити сучасний чоловік - і знову дається конкретна рекомендація: “до сірого костюма можна одягти червону краватку, а до коричневого - зелений, хустка в зовнішньому кишені піджака прийнято носити з однієї матерії, що і краватку або шкарпетки” (?) І т. д. Такі поради при всій їх спірність безсумнівно корисні, але давати їх доречніше в журналах мод, а не літератури з етикету. Правила етикету лише мають на увазі, що жінки і чоловіки повинні бути одягнені добре, а от як - справа смаку, стилю, манери кожного, важливо тільки, що людина повинна бути одягнений бездоганно.

В рамках цієї книги нас цікавить в першу чергу етикет і, зокрема, костюм сучасної ділової людини: державного службовця, бізнесмена, підприємця.

Ці проблеми характерні для різночинної інтелігенції, хоча саме вони щиро хотіли для народу щастя та благополуччя і претендували на знання його душі. Цей тривалий реквієм традиціям згасаючого російського дворянства мав основною метою довести, що за зразками високої моральності, духовності, строгих правил етикету не потрібно їздити далеко, тим більше за океан.

Тепер про сам етикет. Головна особливість етикету - його розумність, основи - моральні норми, його мета - не ускладнити, а полегшити поведінку людини в суспільстві. Можна, звичайно, є і руками, але це нерозумно та непрактично, можна пити шампанське з алюмінієвої кружки, але ж, погодьтеся, смачніше, приємніше і урочистіше пити його з красивого келиха. Аморально сміятися над калікою, вдарити жінку, грубити старому, глумитися над беззахисним і слабким - все це, природно, буде осуджений правилами етикету. Людовик XIV, бажаючи перевірити вихованість вельможі, відомого своїми бездоганними манерами, запропонував йому першу увійти в карету і вельможа прийняв запрошення без жодних вагань. “От дійсно чемний чоловік!” - Сказав король: етикет вимагає спрощувати, а не ускладнювати відносини між людьми. Життя різноманітне, але й вона складається з окремих, часто стандартних ситуацій, і етикет за багато століть свого існування відпрацював бездоганно розумні реакції людини на ці типові ситуації.

Література за правилами етикету докладно описує що, як, де, коли повинен робити вихована людина, хоча життєвих колізій нескінченно багато і врахувати всі нюанси поведінки при незліченних комбінаціях життєвих ситуацій абсолютно безнадійно. Вважається, що етикет лише формалізує відносини між людьми і не ставить перед людиною проблеми вибору між добром і злом, між справедливістю і несправедливістю. Однак, щоб досконало оволодіти етикетом, необхідно в першу чергу невпинно вдосконалювати самого себе, щоб мати шляхетні манери, потрібно бути самому благородним і порядною людиною, хоча, на жаль, відомі й прикрі винятки. Виховання, честь, гідність - головні і неодмінні основи етикету. Той, хто не володіє цими основами, приречений щоразу болісно шукати правильне рішення, постійно помилятися і в підсумку, намагаючись заспокоїти своє вражене самолюбство, заявити, що “всі ці церемонії” абсолютно зайві.

Сучасні освічені й культурні люди починають все більше уваги приділяти своїм манерам, зовнішності, але найчастіше з етикету беруться лише зовнішні його атрибути: чоловіки поспішають цілувати дамам ручки, витягуватися “у фрунт” при знайомстві, болісно стираються є тільки лівою рукою, носить незвичну ” метелика “і хусточку у нагрудній кишені піджака.

Багато дворяни отримували не тільки гарне виховання, але й вельми глибоке освіта (не всі, звичайно, не треба ідеалізувати дворянство, згадаємо хоча б героїв безсмертного Гоголя!). Гувернери, бонни закладали з дитинства основи вільного володіння європейськими мовами і правилами етикету, гімназії, університети, мережа закритих спеціальних навчальних закладів відкривали доступ до знань не лише дітям із забезпечених сімей. Володіти класичною та сучасною літературою і філософією, “викликати посмішки дам вогнем нежданих епіграм” без серйозної освіти навряд чи можливо. Тому в дворянському суспільстві невимушений світський розмова часто торкався глибокі моральні, філософські та політичні теми.

Обов’язковою вимогою етикету російського дворянства була висока, принципова фізична охайність. Абсолютно чистим і доглянутим має бути не тільки тіло, одяг та взуття вихованої людини, але і його житло, чого, на жаль, хроніки двору Людовика XIV не відзначають. Прочитавши у І. Ільфа та Є. Петрова, що “в двірницької стояв запах гниючого гною, розповсюджуваного новими валянками Тихона. Старі валянки стояли в куті і повітря теж не озонувати”, можна обгрунтовано припустити, що Тихон не був дворянином. Дивно міцна, кровний зв’язок з простим народом вельми характерна для російського дворянства. Л. Н. Толстой говорить про Наташу Ростової: “Де, як, коли всмоктала в себе з того росіянина повітря, яким вона дихала - ця графінечка, вихована емігранткою-француженкою, цей дух, звідки вона взяла ці прийоми …?” Бездоганно світська Тетяна Ларіна всією душею любила звичаї та перекази “простонародної старовини”. У російській дворянській середовищі знайшли міцне і постійне місце народні перекази і повір’я, широко використовувалися народні прислів’я і приказки, хоча англійський джентльмен вважав би це поганим тоном. У дворян ніколи не було проблем у спілкуванні з народом, тому що зв’язок з ним ніколи не переривався, серед нього вони жили - іноді цілий рік, частіше під час канікул.

Саме принципи честі і гідності піднесли дворянство над усіма іншими станами, але саме вони часто бували причиною життєвих невдач, зривів у службовій кар’єрі і коштували життя тисячам його представників при всій строгості заборони на дуель. Причому сама дуельних ситуація була парадоксальною: прийняти виклик - кримінальне покарання неминуче; відмовитися - судом честі офіцер виганяли з полку. Строгість кодексу честі однакова для дворянства всіх народів: для японських самураїв, для іспанських ідальго, для дворян Англії, Франції, Німеччини, Росії.

Ні, мабуть, більш поширеного, більш безглуздого і несправедливого переконання, що дворянству властива пиху, родове чванство. Навпаки, відмінною рисою аристократа, як і будь-якого добре вихованої людини, є природна скромність, незворушний спокій, стриманість, навіть простота у спілкуванні з усіма, незалежно від їхнього суспільного становища. Лорд Честерфілд радив своєму синові: “Якщо б навіть тобі довелося розмовляти з самим королем, ти повинен тримати себе так же легко і невимушено, як і з власним камердинером”. А. С. Пушкін пише своїй дружині, щоб ніколи не змінювався її “милий, простий аристократичний тон”, обгрунтовано поставивши знак рівності між простотою і аристократичністю. Непросто, звичайно, досягти цієї природності і невимушеності, і вирішальна роль виховання з покоління в покоління тут очевидна (мимоволі згадується відома англійська притча про те, що газон буде доглянутим, якщо його “всього лише” регулярно поливати, очищати від бур’янів, акуратно стригти. .. не менше 300 років!).

У російського дворянства є свої особливі і вельми привабливі риси, що знайшли відображення і в правилах етикету.